Результати експерименту "Місяць без коментарів"
У вищому навчальному закладі, де я здобуваю другу вищу освіту, інколи в одній аудиторії проводять лекції одночасно для декількох груп. Може зібратися 60-70 студентів. Юридичні теми досить складні, особливо уважно потрібно було слухати, коли ми були ще першокурсниками.
Типова ситуація, коли професор, науковець чи висококваліфікований юрист читає нам надзвичайно корисний та цікавий матеріал, а хтось в групі підіймає руку для запитання. Викладачам таке дуже подобається, бо вони бачать в цьому зацікавленість аудиторії та активність студентів.
Але більшість цих запитань чи коментарів взагалі не стосувалися теми лекції або виражали якусь вузьку особисту думку. З часом ми почали розуміти, що підіймають руки одні й ті самі люди, які не питають щось, а починають розповідати якусь свою особисту історію у стилі: "А у моїх друзів, які 20 років тому потрапити у СІЗО.." чи "А коли моя бабуся писала заповіт..." чи "Так хіба-то парламент, он треба, як у такі-то країні зробити..." і далі розповідь на 20 хвилин, яка не має нічого спільного з темою лекції та навчальним процесом.
Вважаючи, що ми люди дорослі, викладачам незручно перебивати чи зупиняти. Та вони ж і не знали, що це одні й ті самі люди, яким не терпілося на всю аудиторію розповісти історію, яка годиться хіба що для фейсбука.
Що виходило у результаті:
1) Викладач втрачав час для основного матеріалу. Інколи мусив відповідати на питання, які повинні були б розбиратися на окремій юридичній консультації за гроші.
2) Ми всі мусили слухати оте все. А декому хотілося розповісти ще з десяток подібних історій.
3) Дехто зі студентів міг зробити неправильні висновки й переплутати якусь вирізану із контексту інформацію зі справжніми даними.
А головне — коментатори не розуміли, що у кожного зі студентів, який знаходився в аудиторії, є про що розповісти.
Кожен з нас міг би підняти руку і щось прокоментувати. У кожного із нас є своя думка. У кожного із нас є свої чи чужі історії з життя, якими хочеться поділитися.
Приблизно таке ж відбувається у коментарях у соціальних мережах та на сайтах.
Рівень будь-яких коментарів залежить від загального культурного та освітнього рівня людей. Кожен з нас, мабуть, бачив як під статтею про якусь трагедію чи нещасний випадок хтось ставить смайлик "ха-ха" або хтось пише щось погане про людей, які стали потерпілими. Кожен з нас читав коментарі, які взагалі не відповідають ситуації, події, настрою, які можна назвати англійським словом inappropriate, тобто, недоречний.
В інших соціальних мережах можуть злісно прокоментувати чиюсь фотографію. Наприклад, "які ж у неї ноги криві". Що повинна зробити людина після такого коментаря? Вона ж не замінить собі ноги. Це не статтю переписати, якщо вона не сподобалася читачу. Хоча жоден автор, який поважає себе і свою роботу, не буде переписувати статтю, навіть, після критики. Так само як і людина не буде переробляти собі ноги чи руки, які комусь не сподобалися. Хоча я знаю людину, яка зробила пластичну операцію після того, як хтось у коментарях написав, що її груди замалі.
Я дуже чекаю дослідження психологів та науковців, які доведуть, що коментарі більше шкодять людям, ніж допомагають чимось. Дивно було б думати, що коментарі не мають психологічного впливу на інших людей. Вони впливають та можуть викликати великий стрес. Слова інших людей можуть бути жорстокими, несправедливими, образливими та приводити до страшних наслідків. Тому під особистими фотографіями, приватними історіями, сімейними подіями краще писати хороше, або нічого. Це має бути правило для кожного із нас.
Інша справа, коли людина, пишучи статтю чи публікацію, знаходиться на своєму робочому місці. Але і тут є нюанси.
Коментарі існують, щоб утримувати людей якомога довше на певному сайті чи робити більшим поширення публікації. Чим довше людина там знаходиться, тим більше реклами їй можна запропонувати. Коментарі не існують, щоб підвищувати обізнаність людей у певних речах чи надати відповіді на запитання. Задача коментарів утримувати людей на сайті. Тому адміністрації більшості сайтів особливо не модерують коментарі, бо чим більше, вибачте за слово, срачу, тим довше на сайті залишаються читачі та тим більше переглядів отримує публікація.
Наприклад, у професійній мережі LinkedIn, якщо автор публікації не відповідає на коментарі під своєю публікацією, то реакція системи не забариться. Рейтинг профілю падає, а з ними й кількість переглядів публікацій.
Тобто автор змушений відповідати на коментарі, навіть, якщо він цього і не хоче. На жаль, так працює система.
На початку серпня я вирішила провести експеримент, який виявився цілком несподіваним та показав переваги, про які я і не здогадувалася.
У серпні я запланувала декілька проектів, відпочинок та просто не хотіла витрачати час на коментарі. Плюс мені було цікаво, що станеться з рейтингом профілю, якщо відключати коментарі під публікаціями у соціальній мережі LinkedIn. Раніше мені приходилося відповідати на десятки, або і сотні коментарів під своїми статтями та постами. Це щоденна робота, на яку я виділяла окремий час. Звісно, якщо у компанії працює команда маркетологів та SMM, то коментарі і є частиною їхньої роботи. Я ж пишу всі свої роботи сама і на коментарі мушу теж відповідати особисто.
Місяць пройшов, а я так звикла до їхньої відсутності, що хочеться вимкнути їх назавжди. Ви не уявляєте скільки часу та енергії я зберегла. Робота без коментарів — це зайвий час, який можна використати для себе, своїх клієнтів, своєї сім'ї, навчання та відпочинку. Робота без коментарів — це час без стресу та переживань що скажуть інші люди й що цього разу не сподобається. Бо дивним чином до кожної публікації приходять чимось незадоволені люди, які порівнюють прочитане зі своїм особистим досвідом.
Отже, мої висновки після відсутності коментарів, які стосуються не тільки LinkedIn і не тільки професійних тем:
1) Психологи кажуть, що прочитання чого-небудь у людини повинні з'являтись її власні ідеї та думки. Тоді це ефективне та корисне читання. Якщо ви читаєте якусь книгу чи статтю то, краще конспектувати чи написати власний пост. Сподобалось — прийшла ідея — відкрили блокнот — записали, що треба зробити й втілити. Не сподобалось — відкрили й записали ніколи так не робити або написали власний пост на основі думок, які виникли.
2) Якщо людина щось читає і бачить внизу поле для коментаря, то не обов'язково там щось писати. Уявіть, якби Леся Українка чи Іван Франко писали для соціальних мереж. Ви б коментували їхні твори чи намагалися б продовжити твір своїми ситуаціями з життя? Вже уявляю ці тисячі коментарів-порад щодо сімейного життя Кайдашів під публікаціями Івана Нечуя-Левицького. У газеті чи журналі немає поля для коментарів, але ж статті не стають від цього гіршими.
3) Впевнена на 100% — вам є що сказати, як і кожному, хто читає певний пост чи статтю. Але уявіть, якби кожен із сотень чи тисяч читачів щось написав. Це був би обсяг інформації, який ніхто і ніколи б не освоїв. Краще витратити час на те, щоб послухати своїх рідних людей чи колег, ніж читати думки людей, яких ви навіть не знаєте.
3) Автор, який пише на професійну тему, знаходиться на робочому місці та має певні обмеження щодо того, що він може сказати публічно. Автори добирають кожне слово і чітко знають що і навіщо вони пишуть. Автор старається не відступати від теми. Коментатор може питати що завгодно, навіть, якщо це не стосується теми. Це те саме, що виправляти професора в університеті розповідаючи якусь свою особисту історію, яку вирвали з контексту. Ви можете мати 5 вищих освіт та сотні особистих історій, але можете не знати тему так добре, як автор, який міг готувати та досліджувати матеріал роками.
5) Якщо читачу не подобається книга, то він її закриває і читає іншу. Якщо не подобається фільм, то він його вимикає. Якщо читачу не подобається чиясь стаття чи пост у соціальних мережах, то він буде у коментарях про це розповідати з використання всього, що спаде на думку та не добираючи слів. Хоча у такому разі треба просто закрити її й читати щось інше.
6) Те, що людина пише у коментарях мусить читати автор, інші читачі, інші коментатори. Ви впевнені, що це інформація, яку варто знати такій кількості людей? Ви впевнені, що цим варто займати час інших людей?
7) Авторам не потрібне схвалення чи компліменти. Навряд чи хтось зможе написати щось хороше тільки через бажання визнання. Та й зазвичай автор знає цінність свого матеріалу, тому тут скоріше важливі вітання з виходом статті та подяка за матеріал, який допоміг. А не похвала сама по собі.
8) Звісно, у статті чи публікації можуть бути неточності чи інформація, яка потребує пояснення. За період мого експерименту досить велика кількість моїх читачів писали запитання чи коментарі мені на пошту чи в особисті повідомлення. І я скажу, що від публічних коментарів під статтями це відрізняється на 200%. Тон та настрій особистого повідомлення дуже відрізняється. Це розмова двох дорослих і професійних людей. Ці діалоги були сповнені поваги та взаєморозуміння. Людина, яка пише тобі особисте повідомлення дуже сильно думає, що вона пише, на відміну від людей, які пишуть гнівні коментарі.
9) Мій час перебування у мережі LinkedIn скоротився майже втричі. Зараз я заходжу туди тільки щоб опублікувати статті та відповісти на повідомлення. Уявіть, скільки корисного я зробила за цей час.
10) Рейтинг профілю не постраждав. Звісно, що обсяг перегляду публікацій скоротилися. Але я побачила, що якщо писати корисні та цікаві речі, то читачі нікуди не діваються. Мої постійні читачі першого рівня контактів та підписники читають і надалі. Читачів другого рівня контактів стало менше, але це і добре, бо я можу тісніше попрацювати зі своєю аудиторією та надати ще більше якісної інформації тим, хто вже знайомий з моїми роботами та поглядами.
11) Я вирішила зробити відключення коментарів постійним проектом. Звісно, що до певних публікацій коментарі будуть увімкненими. Всі інші питання, будь ласка, направляйте мені на пошту: yulia@shyshenko.com чи в особисті повідомлення. Краще я продуктивно поспілкуюся та допоможу одній людині, ніж буду в коментарях проводити час і щось доводити десяткам людей, які навіть не є моїми постійними читачами.
12) Задача автора не тільки бути зрозумілим та надавати корисну інформацію, а ще й створювати для своїх читачів комфортні умови та берегти їхній час.
Те саме я закликаю зробити кожного з вас. Проведіть свій власний експеримент. Відмовтеся на місяць від читання та написання коментарів. Ви побачите наскільки покращиться ваше життя та стане більше енергії.
